Відмінності між версіями «C»!!!

Версія за 12:45, 23 липня 2017

pis Denis

C(мова програмування)

C (укр. Сі) — універсальна, процедурна, імперативна мова програмування загального призначення, розроблена у 1972 році Денісом Рітчі у Bell Telephone Laboratories з метою написання нею операційної системи UNIX. Хоча С і було розроблено для написання системного програмного забезпечення], наразі вона досить часто використовується для написання прикладного програмного забезпечення. С імовірно, є найпопулярнішою у світі мовою програмування за кількістю вже написаного нею програмного забезпечення, доступного під вільними ліцензіями коду та кількості програмістів, котрі її знають. Версії компіляторів для мови С існують для багатьох операційних систем та апаратних архітектур. C здійснила великий вплив на інші мови програмування, особливо на C++, яка спочатку проектувалася, як розширення для С, а також на Java та C#, які запозичили у С синтаксис.

Використання

Одним із наслідків значного поширення та ефективності С є те, що компілятори, бібліотеки та інтерпретатори багатьох інших високорівневих мов програмування реалізуються на С. С використовується як проміжна мова деякими високорівневими мовами програмування. Це здійснюється одним із двох наступних способів:

1. Продукується текст програми мовою C паралельно з іншим вихідним кодом: машинним, об'єктним та/або двійковим. Наприклад, така поведінка характерна для деяких діалектів мови Lisp (Lush)
2. Продукується виключно текст на С. Приклади: Eiffel, Sather, Esterel.

Вихідний текст програми на С передається компілятору С, який видає кінцевий машинний або двійковий код. Це зроблено задля переносимості (компілятори мови С існують майже для усіх платформ) і уникання необхідності розвитку специфічних для машини генераторів команд.
Завдяки величезній популярності мови програмування C, останні стандарти мови Фортран ввели механізм сумісності, що дозволяє просту і стандартизовану взаємодію між програмами на Фортран та C. Сумісність досягається на майже усіх основних рівнях: вбудованих і похідних типів, вказівників, змінних, функцій та процедур.

Бібліотеки

Мова програмування С використовує бібліотеки, як основний засіб свого розширення. У С, бібліотека — набір функцій, котрі містяться в одному файлі. Кожна бібліотека, за звичай має заголовочний файл, в якому містяться прототипи функцій, присутніх у бібліотеці, яка може використовуватися, а також декларації спеціальних типів даних і макро-символів, що використовують ці функції. Для того, щоб програма використовувала бібліотеку, заголовний файл цієї бібліотеки має бути оголошений вгорі файлу із сирцевим кодом, і бібліотека має бути злінкованою з програмою, що у багатьох випадках вимагає спеціальної опції для компілятора (наприклад, -lmath).
Загальною бібліотекою С є стандартна бібліотека С stdlib.h, що вказана у ISO та ANSI C стандартах, і розповсюджується з кожним сучасним компілятором мови С. Іншим загальним набором функцій стандартної бібліотеки С є той, що використовується застосунками. Проектувалися вони для UNIX-подібних систем, у першу чергу, для забезпечення інтерфейсу до ядра. Ці функції деталізуються у різноманітних стандартах, на кшталт POSIX та Single UNIX Specification.
Відтоді, як С набула великої популярності, для неї було написано чимало інших бібліотек. Бібліотеки часто пишуться на С, оскільки компілятори C генерують ефективний об'єктний код; пізніше програмісти створюють інтерфейси до бібліотек таким чином, що ті можуть використовуватися високорівневими мовами, на кшталт Java, Perl та Python.